Кожен розробник чи менеджер на етапі планування проєкту стикається з питанням: яку архітектуру обрати — монолітну чи мікросервісну? Обидва підходи мають свої сильні та слабкі сторони. Моноліт здається простим у старті, але з часом стає громіздким. Мікросервіси, навпаки, обіцяють масштабованість і гнучкість, проте вимагають складної інфраструктури. Щоб вибір був усвідомленим, варто порівняти їх у різних аспектах, що ми і зробимо.
Монолітна архітектура
Моноліт — це архітектура, у якій увесь застосунок працює як єдине ціле. Усі модулі мають доступ до однієї кодової бази та спільної бази даних. Якщо потрібно зробити оновлення, команда випускає нову версію цілого продукту.
Для невеликих стартапів або внутрішніх корпоративних сервісів моноліт часто стає найзручнішим вибором. Він дозволяє швидко зібрати мінімальну робочу версію продукту й одразу отримати відгуки від користувачів. Розробникам простіше налагоджувати тестування, нові колеги швидко вникають у структуру коду, а перші релізи можна запускати без зайвої бюрократії.
Проте зі зростанням проєкту з’являються й труднощі: навіть незначна зміна тягне за собою повну перевірку застосунку та нове розгортання. Це уповільнює роботу, збільшує кількість конфліктів у команді, а для масштабування доводиться дублювати весь продукт цілком, що нерідко стає занадто дорогим.
Мікросервісна архітектура
Мікросервіси будуються за іншим принципом. Замість одного великого застосунку створюється набір маленьких автономних сервісів. Кожен із них відповідає за окрему бізнес-функцію: авторизацію, обробку платежів, каталог товарів чи систему рекомендацій. Сервіси спілкуються між собою через API або повідомлення у чергах, наприклад, Kafka чи RabbitMQ.
Такий підхід дає безліч можливостей. Кожен сервіс можна оновлювати незалежно, використовуючи різні технології та навіть різні мови програмування. Команда, яка відповідає за певний сервіс, може працювати автономно, не заважаючи іншим. Масштабування також відбувається вибірково: якщо найбільше навантаження створюють, скажімо, запити на пошук, то збільшується лише кількість екземплярів пошукового сервісу, а не всього продукту.
Але ці переваги мають свою ціну. Зростає складність інфраструктури: потрібні системи CI/CD, оркестрація через Kubernetes, механізми сервіс-діскавері, централізоване логування тощо. Комунікація між сервісами збільшує затримки, а тестування потребує додаткових підходів.
Порівняння ключових характеристик
Розглянемо різницю між цими архітектурами за допомогою таблиці ключових характеристик.
| Характеристика | Моноліт | Мікросервіс |
| Простота запуску | Швидко стартує, менше інфраструктури | Потрібні CI/CD пайплайни, оркестратори (Kubernetes), сервіс-діскавері |
| Масштабування | Масштабування можливе лише цілого застосунку | Масштабуються незалежно один від одного |
| Командна робота | Зростання кількості розробників веде до конфліктів у коді | Команди можуть працювати паралельно над різними сервісами |
| Релізи | Оновлення всієї системи за раз, що ризиковано | Часті й локальні релізи |
| Продуктивність і мережа | Менше мережевих викликів, швидше всередині одного процесу | Додаткові затримки через мережу, складніший моніторинг |
| Тестування | Простіше налаштувати юніт- і інтеграційні тести в єдиному середовищі | Потрібні контрактні тести та тестові середовища, що імітують залежності |
Коли обрати моноліт, а коли мікросервіси
Якщо перед вами невеликий проєкт, команда — кілька людей, а бюджет не гумовий, найрозумніше стартувати з моноліту. Він дозволяє швидко зібрати першу версію, без зайвих налаштувань вивести її користувачам і перевірити гіпотезу на реальних даних.
Коли ж продукт доростає до десятків тисяч користувачів, над ним працюють кілька автономних команд і потрібні окремі релізи для різних частин, логічно переходити до мікросервісів.
Можна вибрати альтернативний варіант: почати розробку з моноліту, а згодом, коли продукт вже набирає обертів, поступово виносити частини логіки в окремі сервіси. Це відомий підхід, який називається Strangler Fig (нові модулі перехоплюють запити та функціональність, а старий код поступово зникає зі сцени).
YouTube
Висновки
Обидва підходи мають свої плюси та мінуси, питання лише у масштабі й цілях проєкту. Моноліт дозволяє швидко почати, але при зростанні виникають складнощі. Мікросервіси знімають обмеження моноліту, проте вимагають дисципліни та зрілої DevOps-культури. Іноді найкраща стратегія — почати з моноліту, а потім, коли продукт зросте, поступово переходити до мікросервісів за патерном Strangler Fig.
