Колонка Сергія Немчинського виходить з простого, але непопулярного висновку: відмова від джунів підрізає команді «крила» в довгій перспективі. Автор апелює до більш ніж двадцятирічного досвіду у розробці й менеджменті та стверджує, що компаніям небезпечно покладатися на вузьке коло «суперсіньйорів». Ключовий ризик — bus factor: «кількість людей, які мають зникнути, щоб ваш проєкт упав». Якщо цей фактор дорівнює 1, бізнес сидить на бомбі сповільненої дії.
«Сильному розробнику нецікаво робити джунівські задачі… А ви залишаєтесь із проєктом, в якому все знав тільки один».
Дует middle+junior: чому це працює
Замість «штучної ізоляції» команди з одних мідлів та сеньйорів автор радить дати сильному middle помічника-джуна. Аргумент — розвантаження від дрібних задач і можливість фокусуватися на складному, а також природне вирощування наступників. Окремий акцент — продуктивний тандем із ШІ: «джуни, які використовують AI як підсилювач, можуть робити задачі у 2–3 рази швидше». І паралельно вчаться менторити вже старші інженери — це навичка, без якої не виростеш у тімліда чи архітектора.
Якими мають бути джуни (і якими — ні)
Звучить жорстко, але чесно — ринок не чекає «теоретиків без практики». Автор прямо говорить, що кандидат із pet-проєктом, мінімальною практикою з інструментами (Git, Docker), реальними або змодельованими API виглядає зовсім інакше, ніж той, хто лише «пройшов курс». Суть проста: покажіть працездатність на маленьких, але завершених проєктах.
Стабільність важлива для бізнесу
Компанії не люблять залежність від одного «носія знань». Плинність кадрів, вигорання, відпустки — це буденність, тому команда має бути саме командою, а не сольним проєктом. Вирощені всередині спеціалісти краще знають продукт та швидше адаптуються. Також їх легше знайти, ніж унікального сеньйора.
Фокус на результат, а не на мілісекунди
Немчинський нагадує банальність, про яку часто забувають: ми в ІТ, щоб вирішувати бізнес-задачі, а не заради «красивої оптимізації». Передчасна оптимізація з’їдає час і фокус — без відчутного профіту для продукту. Спершу має запрацювати функціонал, а «полірування» — після.
«Людина сидить і вигадує, як зробити краще те, що ще навіть не працює».
Метафора з музикантами вдало пояснює «чому джун — це не нуль». «Джун — це не «той, хто нічого не вміє». Це той, хто ще не грав на великій сцені», — пише Немчинський. Тобто інструментальну базу вже напрацьовано: акорди, ритм-секція, ансамбль. Не вистачає тільки сцени — і це якраз роль роботодавця та ментора: дати перші виступи під наглядом і з інструкціями.
Практичні поради для джунів від автора
- Не вірте в мантру «джуни не потрібні». Потрібні — але ті, хто вчаться і доводять таски до фінішу.
- Вмійте читати чужий код, ставте запитання, визнавайте «не знаю, але розберуся» — і справді розбирайтеся.
- Думайте про маленькі кроки з вимірним результатом — саме їх хоче бачити команда.
YouTube
Висновок
Колонка Немчинського — це не «апологія джунів», а прагматичний маніфест управління ризиком і зростанням команди. Молодші розробники потрібні, якщо ви хочете, щоб продукт був підтримуваним, люди — замінними, а знання — розподіленими. Джун — не «витрата», якщо на березі домовитись про процес: менторство, чек-листи, рев’ю, прозорі очікування і малі ітерації. Команда від цього стає сильнішою сьогодні й відчутно дешевшою завтра — коли «та сама» людина піде у відпустку, змінить команду чи просто вимкне ноутбук о 18:00.
Якщо звести все до суті, меседж простий: сильні команди формуються довірою, системним навчанням і регулярним обміном знаннями. Жоден інженер не стартує сеньйором — усі колись помилялися і вчилися на помилках. Тому ігнорувати джунів — це або забувати власний шлях, або уникати відповідальності за їхній онбординг.
