15.09.2025
5 хвилин читання

Порівняння мікросервісної та монолітної архітектур

Порівняння мікросервісної та монолітної архітектур

Кожен розробник чи менеджер на етапі планування проєкту стикається з питанням: яку архітектуру обрати — монолітну чи мікросервісну? Обидва підходи мають свої сильні та слабкі сторони. Моноліт здається простим у старті, але з часом стає громіздким. Мікросервіси, навпаки, обіцяють масштабованість і гнучкість, проте вимагають складної інфраструктури. Щоб вибір був усвідомленим, варто порівняти їх у різних аспектах, що ми і зробимо.

📱 Прокачай свої знання про архітектури мікросервісів разом з курсом Mastering Microservices Patterns 🚀
Реєстрація

Монолітна архітектура

Моноліт — це архітектура, у якій увесь застосунок працює як єдине ціле. Усі модулі мають доступ до однієї кодової бази та спільної бази даних. Якщо потрібно зробити оновлення, команда випускає нову версію цілого продукту. 

Для невеликих стартапів або внутрішніх корпоративних сервісів моноліт часто стає найзручнішим вибором. Він дозволяє швидко зібрати мінімальну робочу версію продукту й одразу отримати відгуки від користувачів. Розробникам простіше налагоджувати тестування, нові колеги швидко вникають у структуру коду, а перші релізи можна запускати без зайвої бюрократії. 

Проте зі зростанням проєкту з’являються й труднощі: навіть незначна зміна тягне за собою повну перевірку застосунку та нове розгортання. Це уповільнює роботу, збільшує кількість конфліктів у команді, а для масштабування доводиться дублювати весь продукт цілком, що нерідко стає занадто дорогим.

Мікросервісна архітектура

Мікросервісна архітектура

Мікросервіси будуються за іншим принципом. Замість одного великого застосунку створюється набір маленьких автономних сервісів. Кожен із них відповідає за окрему бізнес-функцію: авторизацію, обробку платежів, каталог товарів чи систему рекомендацій. Сервіси спілкуються між собою через API або повідомлення у чергах, наприклад, Kafka чи RabbitMQ.

Такий підхід дає безліч можливостей. Кожен сервіс можна оновлювати незалежно, використовуючи різні технології та навіть різні мови програмування. Команда, яка відповідає за певний сервіс, може працювати автономно, не заважаючи іншим. Масштабування також відбувається вибірково: якщо найбільше навантаження створюють, скажімо, запити на пошук, то збільшується лише кількість екземплярів пошукового сервісу, а не всього продукту.

Але ці переваги мають свою ціну. Зростає складність інфраструктури: потрібні системи CI/CD, оркестрація через Kubernetes, механізми сервіс-діскавері, централізоване логування тощо. Комунікація між сервісами збільшує затримки, а тестування потребує додаткових підходів.

Порівняння ключових характеристик

Розглянемо різницю між цими архітектурами за допомогою таблиці ключових характеристик.

ХарактеристикаМонолітМікросервіс
Простота запускуШвидко стартує, менше інфраструктуриПотрібні CI/CD пайплайни, оркестратори (Kubernetes), сервіс-діскавері
МасштабуванняМасштабування можливе лише цілого застосункуМасштабуються незалежно один від одного
Командна роботаЗростання кількості розробників веде до конфліктів у кодіКоманди можуть працювати паралельно над різними сервісами
РелізиОновлення всієї системи за раз, що ризикованоЧасті й локальні релізи
Продуктивність і мережаМенше мережевих викликів, швидше всередині одного процесуДодаткові затримки через мережу, складніший моніторинг
ТестуванняПростіше налаштувати юніт- і інтеграційні тести в єдиному середовищіПотрібні контрактні тести та тестові середовища, що імітують залежності

Коли обрати моноліт, а коли мікросервіси

Коли обрати моноліт, а коли мікросервіси

Якщо перед вами невеликий проєкт, команда — кілька людей, а бюджет не гумовий, найрозумніше стартувати з моноліту. Він дозволяє швидко зібрати першу версію, без зайвих налаштувань вивести її користувачам і перевірити гіпотезу на реальних даних.

Коли ж продукт доростає до десятків тисяч користувачів, над ним працюють кілька автономних команд і потрібні окремі релізи для різних частин, логічно переходити до мікросервісів. 

Можна вибрати альтернативний варіант: почати розробку з моноліту, а згодом, коли продукт вже набирає обертів, поступово виносити частини логіки в окремі сервіси. Це відомий підхід, який називається Strangler Fig (нові модулі перехоплюють запити та функціональність, а старий код поступово зникає зі сцени).

Підпишіться на наш Ютуб-канал! Корисні відео для програмістів чекають на вас! YouTube
Оберіть свій курс програмування! Шлях до кар’єри програміста починається тут! Подивитись

Висновки

Обидва підходи мають свої плюси та мінуси, питання лише у масштабі й цілях проєкту. Моноліт дозволяє швидко почати, але при зростанні виникають складнощі. Мікросервіси знімають обмеження моноліту, проте вимагають дисципліни та зрілої DevOps-культури. Іноді найкраща стратегія — почати з моноліту, а потім, коли продукт зросте, поступово переходити до мікросервісів за патерном Strangler Fig.

FAQ
Можна, але це виправдано лише для великих команд і складних систем. Інакше ризикуєте витратити забагато ресурсів.
Коли кожен реліз перетворюється на квест, а дрібна правка запускає ланцюгову реакцію у десятках модулів, це вже не просто незручність — це сигнал переглянути архітектуру.
Так, і це часто найрозумніший варіант. Ядро залишають монолітом, щоб зберегти швидкість розробки, а нові можливості поступово виносять у окремі сервіси. Запити спершу перехоплює тонка «обгортка», яка маршрутизує трафік або в моноліт, або в новий сервіс. Ризики мінімальні: якщо щось піде не так, завжди можна повернути трафік назад.
Зазвичай не обійтися без Kubernetes для оркестрації контейнерів. Для спостережності — метрики в Prometheus, дашборди в Grafana, логи в ELK. На вході — API-шлюз на кшталт Kong або Nginx, щоб ховати внутрішню кухню й керувати доступом.
Додати коментар

Ваш імейл не буде опубліковано. Обов'язкові поля відзначені *

Зберегти моє ім'я, імейл та адресу сайту у цьому браузері для майбутніх коментарів

foxmindED
Старт знань для всіх! Знижка до -50% на обрані курси до 30.09!
до кінця акції
00
днів
00
годин
00
хвилин
Забронювати знижку